Руслан Іщенко
23 червня прощалися із молодим воїном, жителем Петрівсько-Роменської громади Русланом Іщенком, пише Гадяч.City
Солдат Руслан Іщенко народився 9 серпня 1990 року у Березовій Луці. Сестра Тетяна Петько згадує, що Руслан із дитинства був активним і артистичним, брав участь у спортивних змаганнях. Після закінчення школи навчався у полтавському технікумі, де здобув фах автомеханіка. Працював у Полтаві на різних роботах. Руслан захоплювався копами, ходив околицями Березової Луки й навколишніх сіл із металошукачем, захоплювався кожною монеткою, яку знаходив, й був учасником груп шукачів.
— Він просто цим жив. Руслана запрошували на розкопки, але він не встиг поїхати, війна у нас його забрала, — говорить Тетяна.
Коли 24 лютого почалося повномасштабне російське вторгнення, Руслан вступив до місцевої березоволуцької територіальної оборони. Останнім часом жив вдома, у Березовій Луці, працював на відбудові української інфраструктури, пошкодженої російськими обстрілами. Перед тим як іти до війська працював над відновленням Харкова.
— Руслан не проходив строкову службу, але завжди хотів захищати Україну і говорив, що піде на війну. Його мобілізували 16 квітня. Як же ми плакали, що у такий день, на Великдень, його забирають, — розповідає Тетяна.
Руслан Іщенко служив у першому десантно-штурмовому батальйоні на посаді стрільця-помічника гранатометника. Життя воїна обірвалося під час бойового завдання біля міста Мар’їнки 15 червня. Девіз ДШВ — "Завжди перші!" Руслан Іщенко тепер буде назавжди завжди першим.
Хлопець був найстаршим братом у родині. Тетяна згадує, що він був найкращим чоловіком у світі, який завжди приходив на допомогу.
Поховали Руслана Іщенка у рідному селі на місцевому кладовищі.
