Сергій Радчук
Війна забрала життя воїна з Білоцерківської громади Сергія Радчука.
Сергій Олександрович Радчук народився 24 грудня 2000 року в с. Рокита. Зростав розумним, допитливим, щирим і товариським хлопцем.
«Завжди усміхнений, позитивний, Сергій першим приходив на допомогу однокласникам, – згадує колишня класна керівниця С. Радчука Юлія Олексіївна Дем’яненко. – У нього завжди знаходилося дружнє слово чи жарт, щоб підтримати товаришів, розрядити обстановку».
Закінчивши 9-й клас, Сергій Радчук вступив до Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського». Обрав спеціальність «Обслуговування комп’ютерних систем та мереж», готувався стати техніком-програмістом. Та коли у липні 2020 року Сергій потрапив на строкову службу в Державну прикордонну службу України, він змінив плани.
«Коли Серьожа приїжджав на канікули чи у відпустку, завжди заходив до школи й зустрічався зі мною, розпитував про однокласників, – продовжує вчителька. – Дізнавшись, що після служби в армії він збирається підписати контракт, і я, і його мама всіляко відмовляли хлопця від цього кроку. Казали: «Може, не треба? Залишайся краще вдома». Але він був непохитним і відповідав, що все вирішив».
Не вагався жодної хвилини
Сергій так і не встиг зробити цей крок: він демобілізувався наприкінці січня 2022 року, а через місяць російська армія вторглася на територію України. Сергій Радчук жодної хвилини не вагався: одразу ж став на захист країни. Вже 25 лютого разом із вітчимом хлопець добровольцем прибув до військкомату й був зарахований до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Створена 2002 року на базі 72-ї гвардійської механізованої дивізії, ОМБР імені Чорних Запорожців на початку російського вторгнення обороняла столицю України – Київ, потім визволяла Київську область. Наш земляк разом із батальйоном брав участь у важких боях за Ірпінь, Мощун, Гостомель, Бучу. Він на власні очі бачив усі наслідки «русского міру» на українській землі.
Влітку 2022 року бригаду перекинули на Донбас. Там, у самому пеклі, юнак пройшов серйозний бойовий шлях: бої за Вуглегірську ТЕС, Кодему, Зайцево, Бахмут… У серпні 2022 року Сергій отримав поранення, та невдовзі повернувся в стрій.
Бойові побратими згадують, як одного разу Сергій визвався евакуювати поранених товаришів із небезпечної ділянки. У складі евакуаційної бригади, перебуваючи під щільним вогнем ворога, він витягнув кількох поранених з-під самісінького носа у ворога!
А його колишня вчителька Ю. О. Дем’яненко додає: «Ми по можливості переписувалися із Серьожею, й він, будучи на війні, (а я – вдома), постійно підтримував мене втішними словами, писав: «Скоро все скінчиться й будемо спокійно жити, як жили».
Саме таким: чуйним, світлим, сильним – залишиться Сергій Олександрович Радчук у пам’яті всіх, хто його знав. Він загинув 24 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання неподалік с.Солодке Волноваського району Донецької області. Загинув, захищаючи свій народ і свою країну. Заплатив дуже дорогу ціну – своє життя – за мир і спокій на рідній землі.
Із Сергієм Олександровичем Радчуком попрощалися 3 березня. Траурний кортеж із тілом героя жителі громади зустрічали, стоячи навколішках уздовж дороги. Було багато вінків і живих квітів, що свідчило про глибоку повагу до полеглогог героя.
За матеріалами сайту Білоцерківської громади
