Миргородська краєзнавиця відзначила поважний ювілей презентацією книги
«Осінь – пора року, коли люди повинні зігрівати один одного своїми словами, своїми почуттями, своїми губами… І тоді ніякі холоди не страшні!» – Синтія Барнетт (американська наукова журналістка)
Гадаємо, що не так уже й часто траплявся в Людмили Розсохи день, коли на душі в неї було особливо тепло й радісно, як 22 жовтня у виставковій залі Миргородського краєзнавчого музею імені Опанаса Сластьона. Привітні посмішки, щирі й добрі слова друзів, присутність найрідніших людей та шанувальників її невтомного й натхненного дослідницького многотруддя… А зібралися всі вони з нагоди ювілейного дня народження Людмили Олександрівни та виходу в світ довгоочікуваного видання «Миргородський родовідник». Напередодні, 21 жовтня, заслужений працівник культури України, лауреат літературно-мистецьких премій імені Шевченка, імені Володимира Малика, імені Самійла Величка, переможниця загальноміського рейтингу популярності «Людина року» в номінації «Журналіст року», член Миргородського літературного об’єднання «ДієСлово», нагороджена вищою відзнакою Народного Руху «За заслуги перед українським народом» ІІ ступеня, медаллю «30 років Незалежності України», член ГО «Районове козацьке товариство Миргородський полк Українського козацтва Полтавського коша ім. Миколи Міхновського» відзначила своє 75 – річчя. Вже вкотре ювілярка всім нам змогла довести, що молодість – аж ніяк не вік, а стан душі. І цього дня, як завжди, зі смаком вбрана, усміхнена, приймала поздоровлення, вражаючи вишуканою жіночністю і нескінченною мудрістю. Найкращим подарунком до ювілею, як вважає сама Людмила Олександрівна, якраз і є видрукуваний фоліант «Миргородський родовідник», якому присвятила… 47 років свого життя. Розпочала працювати над ним у далеких уже 1970 роках, коли по закінченню вишу працювала науковим співробітником Миргородського літературно-меморіального музею Давида Гурамішвілі.
- На цю роботу, – пояснила краєзнавиця, – надихнуло моє знайомство, тоді ще початківця музейної справи, з неперевершеною працею В.Л. Модзалевського «Малороссийский родословник». Ще одним важливим поштовхом до накопичення матеріалів стала робота над науковою темою «Давид Гурамішвілі й грузинське поселення в Україні у ХVIII ст.». Зібраний великий обсяг матеріалів про близьке й дальше оточення грузинського поета, зокрема, й про українське козацько-старшинське середовище Миргорода, спонукав до розширення ареалу пошуків. За радянських часів, не плекаючи особливих ілюзій щодо можливостей публікації своїх родовідних надбань, ми однак систематично продовжували збирання знадіб, генеалогічних досьє. Протягом десятиліть укомплектувалися великі іменна і географічна картотеки на понад 110000 одиниць, які стали вагомим підґрунтям нашої праці. Назва «Миргородський родовідник» – досить умовна, адже далеко не в усіх родах удавалося відтворити, «реставрувати» повновартісні родовідні лінії і схеми. Тому часто доводилося обмежуватися реєстром осіб із однаковими прізвищами в сподіванні на те, що майбутні дослідники, користуючись нашими матеріалами й доповнивши новими, зможуть створити більш стрункі й повні родоводи. Термін «миргородський рід» передбачає його широке розуміння. Миргородський рід – це все, що в той чи інший спосіб було пов’язане з Миргородщиною. Це тисячі особистостей – знаних і геть забутих, славетних своєю діяльністю, а то й навіть тих, хто проявив себе у негативному плані. Це й вихідці з нашого краю, й ті, хто лише впродовж певного часу жив тут. Це й з діда-прадіда миргородці-українці, це й численні представники інших національностей: поляки, росіяни, євреї, грузини, волохи, литвини-білоруси. Все це – наш миргородський рід, наша «родина» в широкому розумінні. Працювати доводилось нелегко. Влітку брала відпустку, дітей відвозила до бабусі, а сама їхала в краєзнавчі музеї, в архіви Харкова, Полтави, Дніпропетровська, Чернігова. Працювала у відділі рідкісних книг, бо саме там можна було «розкопати» матеріали ще не опубліковані. Всі ми знаємо роди Капністів, Трощинських, Гоголів-Яновських, але мені цікаві були люди, які в свій час були відомі, бо залишили слід, і він десь зафіксований, але просто ми про них нічого не знаємо. У цій книзі майже 5 тисяч родів, хоча вони не повністю досліджені – кілька сотень лише досліджених, а решта – 1, 2 …імені.
На 50 видрукуваних примірників (кожний обсягом 1040 сторінок), саме таким тиражем вийшла книжка «Миргородський родовідник», кошти зібрала дружна родина Людмили Розсохи – доньки, зяті, навіть онуки! Всі члени цієї щасливої сім’ї були присутні на урочистостях. Доньки Оксана й Люба, побажавши міцного здоров’я, дякували Людмилі Олександрівни за те, що була хорошою мамою, зразком для наслідування. Материнство – це також робота, навіть більш виснажлива за звичайну. Людмила Олександрівна, ставши вже й бабусею своїх талановитих, працелюбних онуків, спромоглася гармонійно поєднувати професійні й сімейні обов’язки.
Слід зазначити, що нашою землячкою Людмила Олександрівна стала в 1972 році. Про це на віншуванні ювілярки зауважив Андрій Фесенко, директор Миргородського краєзнавчого музею імені Опанаса Сластьона. Народжена в селі з символічною назвою Козачка (Харківська область), душею прикипіла до Миргородщини, нашого козацького краю. У неї, авторки 17 книг із літературознавства, історії, краєзнавства, більше 600 наукових публікацій, розвідок, звичайно, чільне місце посідають твори саме про козаччину. Андрій Михайлович дав високу оцінку всім роботам Людмили Розсохи, надто ж виданню, яке щойно побачило світ.
- Написавши книгу про миргородський родовід, Людмила Розсоха здійснила своєрідний науковий подвиг. Такого дослідження, принаймні в нас на Полтавщині, раніше не проводилось, – підкреслив директор музею. – Цю роботу Людмила Олександрівна проводила десятиліттями, працюючи в архівах, музеях, бібліотеках. Це – титанічна праця. Матеріали, що надруковані у родовіднику, прослідковувалися в багатьох виданнях авторки, що виходили раніше, починаючи від миргородської старовини і закінчуючи кобзарями та бандуристами. Символічно, що книга з’явилося саме зараз, коли йде війна. Ми не повинні забувати, чиїх ми дідів-прадідів, яке у нас коріння.
Про незламність, про духовну стійкість ювілярки в усі часи говорила Лариса Педченко, начальник відділу культури Миргородської міської ради.
- Людмила Розсоха жодного разу не зрадила своїх поглядів і переконань. Дякуючи таким людям як Людмила Олександрівна, багато хто з нас дозрів, став свідомим. Багато чого змінилося за останні 10 років із тих часів, як я очолила відділ культури. Однозначно тепер знаємо, що нічого нам уже не страшно. Ми – незламні завдяки вам, Людмило Олександрівно. Ви – дуже гарна людина, яка багато зробила для культури, краєзнавства, для історії, для України. Те ж, що зокрема для краєзнавства – безцінне. Ви – приклад віри в наше українське майбутнє. Ви – щаслива своїми доньками, онуками!
Вручаючи квіти ювілярці й символічного ангела-охоронця, начальник відділу культури Лариса Педченко та бібліограф Ірина Карач побажали Людмилі Олександрівні, щоб він оберігав і благословляв кожен вчинок, допомагав у будь-яких починаннях, висвітлював життєвий шлях і вкривав своїм крилом.
Як уже сказано, Людмила Розсоха в свій час долучилася до процесу відродження козацтва на Миргорощині, здійснюючи публікації на козацьку тематику. Вона ще й має звання булавний. Тож від усіх козаків ГО «Районове козацьке товариство Миргородський полк Українського козацтва Полтавського коша ім. Миколи Міхновського» її вітав отаман цієї структури Микола Коваленко, зазначивши, що зачитувався усіма книжками Людмили Олександрівни. Виокремив він твори «Миргородські кобзарі і бандуристи» та «Козацькі місця на Миргородщині» (історико-краєзнавчий довідник). А також пригадав спільні поїздки з метою дослідження на місце, де був розташований поблизу Великих Сорочинців Свято-Михайлівський монастир. Микола Коваленко зауважив, що всі книги, які вийшли з-під пера Людмили Розсохи гідні того, щоб їх вивчали й молоді люди, й представники старшого покоління. Надто ж останню з виданих нещодавно.
- Сподіваюсь, що знайдуться меценати, які підтримають випуск видання «Миргородський родовідник», щоб вийшов не обмеженим тиражем, а в достатній кількості для бібліотек нашого краю.
Оскільки Людмила Олександрівна 23 роки була науковим співробітником Миргородського літературно-меморіального музею Давида Гурамішвілі, її молодші колеги вважали за честь у числі перших привітати ювілярку. Директор цього культурно-освітнього закладу Наталія Шаповалова, яка нещодавно зайняла керівну посаду, зазначила, що книжки Людмили Розсохи не тільки є окрасою фондів музею, але в значній мірі допомагають їй в роботі. Зокрема книга «Грузини у Україні. Шляхами Давида Гурамішвілі» стала для неї навчальним посібником. Науковий співробітник музею Наталія Годун, яка з Людмилою Олександрівною знайома вже 26 років, подякувала наставниці за науку, за те, що отримала від неї путівку в професійне життя. Старша в свій час колега щедро ділилася своїм досвідом.
Привітати Людмилу Розсоху від працівників Полтавського краєзнавчого музею, Державного архіву Полтавської області, Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П.Котляревського приїхав Віталій Ханко, відомий полтавський мистецтвознавець, бібліограф, музейник, викладач, заслужений працівник культури України, член Національної спілки художників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Національної спілки краєзнавців України, міжнародної Асоціації арткритиків при ЮНЕСКО, лауреат обласної премії ім.Панаса Мирного, всеукраїнської премії імені Стефана Таранушенка. Віталій Миколайович вважає, що Людмила Розсоха гідно продовжує традиції Київської школи істориків Володимира Антоновича, створеної в ХІХ столітті. «Миргородський родовідник», на думку виступаючого, – це унікальне явище не лише для Миргородщини, Полтавщини, але й для всієї України, бо над такою тематикою не кожен може працювати. З собою пан Віталій привіз цілу валізу книг, подарувавши кілька екземплярів ювілярці, а решту – працівникам місцевих бібліотек і музеїв, а також Андрію Фесенкові, який того дня відзначав свій день народження. Новинка серед книг – дослідження Віталія Ханка про яскравого представника творчої еліти України першої половини ХХ століття Опанаса Сластьона.
Роль музеїв і бібліотек у формуванні національної свідомості молодого покоління – неоціненна. Про те, що у наш нелегкий час необхідно триматися разом, всією бібліотечною спільнотою працювати у тандемі з музеями, переконані Анна Мірошниченко, директор публічної бібліотеки ім. Д. Гурамішвілі Миргородської міської ради, та Ніна Макуха, завідувачка Дитячо-юнацької бібліотеки Миргородської міської ради. Анна Мірошніченко, побажавши здоров’я, відзначила, що книжки Людмили Розсохи користуються попитом у студентів, майбутніх бібліотекарів, з якими проводились заняття на базі місцевої публічної бібліотеки. Декотрі залишалися навіть після пар, щоб прочитати ту чи іншу статтю, подивитись фото, на яких знаходили й своїх родичів. Ніна Яківна додала, що майже всі книги, написані Людмилою Розсохою, є в дитячій бібліотеці. Причому читають їх із інтересом не тільки діти, але й старші члени родини. Новою книгою вже зацікавилися, хоча ще немає до неї вільного доступу, фотографують, шукають своє коріння.
Тетяна Домашенко, поетеса, громадсько-політичний діяч, засновник і директор видавництва «Духовна Вісь», у 1997-1999 роках старший науковий працівник Миргородського краєзнавчого музею, прийшла на свято до колеги з новими збірочками віршів, кетягом калини й із новоствореними поетичними рядочками-посвятою ювілярці:
- Осінь золота надбала і калинових багать,
До музею завітала краєзнавицю вітать.
Не сама іде на свято – знаменитостей веде.
Їх у неї так багато!!!Сам Шевченко ось іде!
І Давид Гурамішвілі, Мирний, Гоголь і Сластьон
Покровительці Людмилі несуть з квітами поклон!
Всіх сьогодні не згадати, лиш дослідниця змогла
В своїх працях об’єднати їх із міста і села…
У музейній світлій залі, в монографіях, статтях,
Щоб жили вони і далі в Миргородщини стежках…
Анатолій Шкурко, художник, голова громадського об’єднання «Творчість», вітав Людмилу Олександрівну також не тільки словом, а …й пензлем – подарувавши їй картину, де зображений улюблений куточок природи ювілярки, підкресливши, що колорит намальованого «Жовтневий день у березовому гаю» передасть ліричний настрій, буде зігрівати її холодними зимовими вечорами.
Мала ювілярка чудовий пісенний подарунок від народного пісенного ансамблю «Обереги». Член літературного об’єднання «ДієСлово» поетеса Наталія Дорогавцева дякувала Людмилі Олександрівні за підтримку впродовж 20 років, з того часу, як та першою визнала творчий доробок виступаючої, цим самим ніби окриливши.
Катерина Чернова, старший науковий співробітник національного музею-заповідника М.В. Гоголя, куди в свій час збирати матеріали приїжджала Людмила Розсоха, вітаючи свою колегу, з якою не бачилася близько 30 років, відзначила, що Людмила Олександрівна зовсім не змінилася – залишилася молодою, енергійною, прагнучою реалізувати весь свій творчий потенціал.
Від себе особисто й від художника Сергія Мисака ювілярку віншував Віктор Чопенко, знаний в Миргороді архітектор. Він майже 20 років був головним архітектором міста.
Людмила Маркова, голова Миргородського літературного об’єднання «ДієСлово», знає Людмилу Олександрівну не тільки як члена літературного об’єднання, але й як активну маму своєї однокласниці Люби, а також як найрозумнішу, найщедрішу людину, з якою зводила доля.
Людмилу Розсоху привітала зі святом Любов Желізняк, людина, яка однією з перших у місті розпочала реальну діяльність на підтримку національно-демократичного відродження України.
Для гостей, які завітали на свято, Людмила Олександрівна провела віртуальну екскурсію вулицею, на якій стоїть краєзнавчий музей. Можна тільки здогадатись, скільки людей ходило по ній у давнину, мешкали, закохувались, товаришували…
Зустріч з Людмилою Розсохою закінчилася, але ще довго в пам’яті відлунювали слова заслуженої краєзнавиці: «Жити в такому прекрасному місті з символічною назвою Миргород і не знати його історію – гріх. Без знання історії – хто ми такі, до кого належимо, – у нас не буде майбутнього. Записуйте все цікаве, що відбувається сьогодні, зберігайте фотографії».
Й подумалося: це обов’язково знадобиться для наступних видань Людмили Олександрівни або для її послідовників у царині краєзнавства. А нащадки тих родів нашого краю, яких достоту увіковічнила й, власне, обезсмертила на скрижалях свого сповненого любові й шани до земляків фоліанту, й також представники не згаданих із тих чи інших причин там сімейств нині на теренах Миргородщини сущих, віримо, продовжать славну власну історію і достойний літопис рідної сторонки й вільної України.
Самій же ювілярці хочеться побажати, щоб здоров’я не підводило, щоб не втрачала ентузіазму в роботі і віри в себе, постійно знаходила все нові джерела натхнення. Чекаємо від Вас, Людмило Олександрівно, на нові книги!
Наталія Соловцова,
Олексій Полив’яний,
ІЦ "Миргородщина"
