"Ми точно переможемо в цій битві!" - голова Білоцерківської громади Іван Лещенко
Перші переселенці почали прибувати до Білоцерківської громади, що на Полтавщині, на початку березня — фактично, через тиждень після повномасштабного вторгнення. Так громада, яка нараховує менше десяти тисяч мешканців стала прихистком для сотень українців, котрі залишили свої домівки через війну.
Сьогодні кількість офіційно зареєстрованих ВПО на території громади перевищує 10% від загального населення. Частина переселенців — «транзитні», затримуються в громаді на кілька днів, аби відновитися й вирушити далі.
Але більшість — люди, готові затриматися й почати тут нове життя. Вони активно інтегруються в життя ТГ, влаштовуються на роботу та працюють на користь громади. Усе це — результат злагодженої роботи, відданості місцевих мешканців й допомоги Програми «U-LEAD з Європою».
Білоцерківський сільський голова Іван Лещенко поділився викликами, з якими зіткнулася його громада з початку повномасштабної війни в Україні, та розповів про підтримку від Програми «U-LEAD з Європою», що допомогла організувати комфортні умови перебування переселенців.
Мені здається, повномасштабне вторгнення російських військ зачепило всі українські родини та всі території. Зокрема, і нашу громаду. Це стало для нас своєрідним викликом, аби мобілізуватися, заспокоїти людей, налагодити роботу, забезпечити охорону певних об’єктів. Зробити все, аби можна було продовжувати вже розпочату роботу та реалізовувати заплановане.
У перший день нового етапу війни ми зібралися всім колективом місцевої влади, аби визначити стратегічні напрямки нашої діяльності. Звісно, безліч питань довелося відкривати й вирішувати по-новому. Це було доволі незвично та специфічно для нас як органу місцевого самоврядування. Але ми впоралися: розподілили обов’язки та почали організовувати та забезпечувати всю необхідну роботу.
Наша громада складається з 29 населених пунктів. Порівняно з іншими ТГ, вона доволі невеличка — населення сягає близько 6 тисяч людей. Але з початком повномасштабного вторгнення кількість людей збільшилася — з перших днів березня до нас почали прибувати люди з регіонів, де тривали активні бойові дії.
Сьогодні у нас офіційно зареєстровано близько 770 внутрішньо переміщених осіб. Із них приблизно 170 — це діти шкільного й дошкільного віку. Також доволі багато людей похилого віку, які потребують певного догляду та допомоги.
Безумовно, ми не були повністю готові до прийому переселенців. Нам бракувало необхідних засобів гігієни, продуктів. Проте ми старалися налагодити співпрацю із внутрішньо переміщеними особами, надавати ту допомогу, яка була в наших силах. У перші дні війни волонтерський рух не встиг остаточно сформуватися, тому багато проблем та запитів довелося вирішувати самостійно.
Зокрема, із питанням забезпечення переселенців продуктами харчування допомогли мешканці громади. Люди приносили все, чим могли допомогти. Крім того, відгукнулися керівники сільськогосподарських підприємств. Вони одразу зрозуміли всю гостроту проблеми й надавали всю необхідну допомогу: крупи, борошно, інші необхідні продукти.
Загалом ми встигли прийняти більше тисячі людей з різних куточків країни. Точна цифра постійно змінюється, тому 770 — це не постійний показник. Хтось вибуває, їде до інших громад чи регіонів, а хтось, навпаки, приїжджає до нашої громади.
На початку березня часто були періоди, коли люди затримувалися всього на одну-дві доби: аби якось перепочити, перебути комендантську годину, набратися сил. Якщо казати загалом, то наплив людей був дуже великий, щодня до нас прибувало орієнтовно 50 осіб.
Впоратися із прийомом наших співгромадян допомогла Програма «U-LEAD з Європою». Насправді, ми були знайомі з U-LEAD задовго до вторгнення російської армії. Саме U-LEAD допомагала нам під час проведення децентралізації та підставила плече в розпал пандемії коронавірусної інфекції. Це засоби дезінфекції, особистої гігієни тощо.
І з 24 лютого Програма «U-LEAD з Європою» знову прийшла на допомогу нашій громаді. Спочатку це була підтримка відповідними напрацюваннями, порадами, як працювати в цей період. Тобто представники програми давали нам, як органу місцевого самоврядування, рекомендації щодо роботи в умовах війни. А згодом до теоретичної й консультативної допомоги додалася матеріальна.
Зокрема, ми отримали пакет допомоги «Прихисток», спрямований на покращення умов перебування тимчасово переміщених осіб. І ми дуже вдячні за цю допомогу, адже вона дозволила додатково розмістити до 20 переселенців, дала їм можливість бодай тимчасово перепочити, адаптуватися й визначитися із подальшими планами.
Фактично, ми отримали повністю функціональне наметове містечко, готове до використання та прийому людей. Із компактними та якісними ліжками, теплими ковдрами, спальними мішками. Ми вирішили розмістити його поруч із трасою, аби люди, які перебувають у дорозі, мали нагоду перепочити й повноцінно відновитися.
Також завдяки U-LEAD ми отримали набори допомоги, завдяки яким людина може повноцінно забезпечувати себе впродовж кількох днів чи навіть тижнів. Ці набори включають усе необхідне: від зубної пасти до засобів, що дозволяють підігріти їжу в польових умовах.
І це справді допомогло. Адже наша громада приймає дуже багато саме транзитних ВПО. Тобто було багато людей, які просилися перебути на території громади буквально день-два. Так, у нас є й комунальні заклади, які можуть приймати людей, і які ми, безумовно, використовуємо. Але саме ця мобільність наметового містечка дозволила швидко вирішити нагальні проблеми.
Сьогодні наша громада живе, працює і, я впевнений, працюватиме надалі. Зрозуміло, що війна позбавляє нас багатьох шансів та можливостей, стримує наші плани, які хотіли реалізувати вже цьогоріч. Але ми неодмінно їх реалізуємо, просто відтермінуємо, перенесемо. Але все, що було заплановано, — буде реалізовано на території нашої громади.
Білоцерківська громада максимально позитивно налаштована на інтеграцію внутрішньо переміщених осіб. На території громади є чимало робочих місць та підприємств, які забезпечують стабільну роботу та поповнення місцевого бюджету. А отже, ми запрошуємо усіх спеціалістів. І не лише сьогодні. Ще до повномасштабної війни у нас було приблизно 500 людей з інших громад, які приїжджали сюди саме на роботу.
І у нас вже є чимало позитивних прикладів! У певних селах поселилися вузькопрофільні спеціалісти: швеї, перукарі, масажисти. Ми дали їм можливість працювати в громаді, надавати свої послуги місцевим мешканцям і заробляти. І всі задоволені, всі щасливі й готові залишатися в нашій громаді. Тим більше, частині людей вже просто нема, куди повертатися. Але ми відкриті, підтримуємо кожного й допомагаємо кожному, хто готовий працювати на благо нашої громади.
Наразі ми вносимо пропозиції щодо старту житлового будівництва. У нас є відповідні земельні ділянки й усі можливості для цього. Також ми мріємо створити на території громади індустріальний парк, вже навіть виділили під це землю. Ми робимо все, що в наших силах, усе, що можемо робити в цих умовах, аби громада й надалі жила й розвивалася.
У мене доволі оптимістичні й позитивні прогнози на майбутнє нашої країни. Ми обов’язково переможемо. Так, ця перемоги даватиметься нам складно. Але це випробування, яке ми точно пройдемо. І все відбудуємо, все зробимо. А ще будемо зовсім інакше дивитися на всі ті цінності, якими керувалися до цього. Головне — оптимізм. Інколи люди занадто песимістично налаштовані. А я завжди кажу: вірте в нашу перемогу. І робіть якомога більше, аби цю перемогу наблизити.
За матеріалами сайту Децентралізація
