Юрій Тимошенко
Тимошенко Юрій Григорович народився 14 серпня 1979 року в селі Колосівка Великобагачанського району Полтавської області, звідки і пішов захищати Батьківщину від ворога, куди і повернувся павши смертю хоробрих, боронячи її суверенитет і незалежність.
З 1985 по 1994 рр. - навчався у Балакліївській неповній середній школі.
З 1994 року здобував професію електрика у Красногорівському ПТУ- 49. Після закінчення училища працював у ВАТ “Балакліївське” робітником.
У 2012 році закінчив комп’ютерні курси в м. Полтава. Потім, повернувшись в рідне село, працював в ТОВ “Білагро” тваринником на МТФ №1.
З 2014 по 2015 рр. - учасник бойових дій у зоні АТО по мобілізації.
16 червня 2015 року прийнятий в ТОВ “ Білагро “ зоотехніком по племзаписах, де і працював до початку повномасштабних воєнних дій росії проти України.
25 лютого 2022 року свідомо став на захист Батьківщини.
30 травня 2022 року Тимошенко Юрій Григорович, номер обслуги мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону, поблизу н.п. Новолуганське Донецької області, захищаючи волю та незалежність України , загинув смертю хоробрих.
Юрій Тимошенко як для односельців, так і для його військових побратимів, назавжди залишиться в пам’яті чесним, порядним, добросовісним, мужнім воїном-захисником. Він щиро любив свою Батьківщину.
21 червня 2022 року в с. Колосівка Білоцерківської територіальної громади в останню путь провели 41-річного Юрія Григоровича Тимошенка, який загинув, захищаючи Україну від ворога.
Цікавий факт. 14 серпня 2015 року Юрія Тимошенка та інших учасників АТО з Великобагачанського району І—ІІ хвиль мобілізації врочисто нагороджували медаллю Міністерства оборони України «Захиснику України». Це був День народження Юрія, й присутні в залі вітали його, стоячи. Юрій не очікував такої уваги до себе й був дуже щасливим.
Принагідно зазначимо, що в класі, де навчався Юрій, було семеро хлопців. Шестеро з них стали на захист України чи були в зоні АТО. Без сумніву, величезна заслуга в цьому класного керівника Володимира Олексійовича Дзябенка та всього педагогічного колективу Балакліївської школи.
– Незадовго до початку війни Юрій переніс тяжку недугу, мав серйозні проблеми зі здоров’ям, – розповідає заступниця Білоцерківського сільського голови Любов Петрівна Луць. – Друзі, працівники військкомату вмовляли Юру трохи почекати. Я особисто пропонувала спочатку підлікуватися в санаторії. Однак він був непохитним і попросився на фронт: бити ворога. Потрапив у справжнє пекло – на Донбас. Там і загинув 2 червня. Мама Ніна Іванівна і сестра Любов Григорівна попросили мене поїхати разом із ними в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню ім. І. І. Мечникова на впізнання. Це було дуже важко морально… Юрине тіло було спотворене, та його бойові товариші стверджували, що загинув саме він, бо перебував якраз у тому місці, куди влучив снаряд. До того ж, у кишені лежали його документи… Але Ніна Іванівна відмовилася впізнати сина й попросила про експертизу ДНК. Певно, таким чином хотіла зберегти бодай останню надію, що син живий. Та дива не сталося, й результати експертизи підтвердили: загинув саме Юрій Тимошенко.
– Спокійний, врівноважений, щирий, відповідальний, відважний, товариський, веселий, – характеризує Ю. Г. Тимошенка депутатка сільради Любов Андріївна Лобанова. – Він був оптимістом із гарним почуттям гумору, з ним завжди було легко і просто. Небогатирського зросту, худорлявий, Юра надихав своєю невичерпною енергією. Біля нього хотілося жити і робити щось хороше. У нього було безліч проектів. Він був простим, без хитринки – сама простота і щирість. Був відданий своїй справі, усім бажав тільки добра. Юру всі любили і поважали за чемність, чесність і вихованість, за працелюбність, за уміння вживатися в будь-якому колективі, за гнучкість характеру. Він не міг образити ні старших, ні менших, не міг нікому нагрубити. Юра не мав поганих звичок, вів здоровий спосіб життя. Таким і залишиться у нашій пам’яті: справедливий, світлий, відважний, непереможний у своїй вірі в добро і порядність, у світле майбутнє України, заради якого й загинув. Немає таких слів, які б змогли зменшити біль материнського серця, зцілити її душевну рану від втрати її дитини…
– Важко прощатися з такими людьми, як Юрій Тимошенко, сказав, виступаючи на траурному мітингу, представник військкомату майор Олег Іванович Сисенко. – Він був справжнім героєм, адже свідомо й не роздумуючи став на захист Батьківщини, й віддав за неї свої життя. Герої не помирають, вони живуть стільки, скільки про них пам’ятають…
Джерело - сайт Білоцерківської сільської ради
