Юрій Тимошенко

Дата: 14.07.2022 13:53
Кількість переглядів: 62

 21 червня 2022 року в с. Колосівка Білоцерківської територіальної громади в останню путь провели 41-річного Юрія Григоровича Тимошенка, який загинув, захищаючи Україну від ворога.


Після відспівування в Свято-Успенському соборі в Полтаві труну з героєм по обіді привезли в будинок його матері. Засвідчити глибоку повагу до загиблого земляка зібралися кілька сотень людей із усіх населених пунктів Білоцерківської громади. Вони зустріли траурний кортеж, стоячи навколішках уздовж дороги. Коли ж після відспівування труну повезли на кладовище, траурна процесія розтягнулася майже на кілометр!

Серця присутніх переповнювали гіркий смуток і пекучий біль від непоправної втрати. Загинув чесний, щирий, добрий і працьовитий чоловік, воїн і патріот, який, не роздумуючи, став на захист рідної країни, свого народу.

– Юрій Григорович прожив коротке, але достойне життя. Він безмежно любив свою Україну і в скрутну хвилину одним із перших пішов її захищати, – зазначив, виступаючи на траурному мітингу, Білоцерківський сільський голова Іван Васильович Лещенко. – Не віриться, що Юрія вже немає серед нас. Він завжди був поруч, завжди був готовий допомогти, захистити.

Юрій Тимошенко народився й виріс у Колосівці. Закінчив школу в сусідньому с. Балаклія, СПТУ №49 у с. Красногорівка, відслужив у ЗСУ. Подальше життя чоловік пов’язав із Полтавою, де закінчив комп’ютерні курси й працював за обраним фахом.
Він був непоганим програмістом і, без сумніву, гарним сином: коли з роками батьки відчули проблеми зі здоров’ям, повернувсь у рідне село, щоб допомагати їм. Змалку привчений до сільської праці, Юрій пішов працювати на молочнотоварний комплекс. У колективі його поважали за працьовитість, щирість, безвідмовну готовність допомогти. Жив чоловік у старенькій бабусиній хаті, яку поступово привів до ладу. Торік поховав батька, тож залишився єдиною підтримкою для матері.

– Я ніколи не бачив, щоб Юрій десь гуляв чи тинявся селом, – свідчить депутат Білоцерківської сільської ради Олександр Миколайович Пипко. – Він мав золоті руки й завжди був у роботі, чимось зайнятий. Він мріяв про мирне життя, однак 2014 року, не роздумуючи, з першою хвилею мобілізації потрапив у зону АТО, де мужньо й самовіддано боронив Україну. Юрій ніколи не розповідав про пережите, та все ж мені відомо про один випадок, коли він дивом лишився живим: вийшов на хвилинку з палатки, й у цей момент туди влучив ворог. Спалахнула пожежа, всі, хто там був, згоріли. Зранку 24 лютого, щойно стало відомо про початок війни, Юрій підійшов до мене на роботі й попросив відвезти його у військкомат. Ми заїхали до нього додому, він зібрався буквально за 15 хв., і поїхали у Велику Багачку.

Цікавий факт. 14 серпня 2015 року Юрія Тимошенка та інших учасників АТО з Великобагачанського району І—ІІ хвиль мобілізації врочисто нагороджували медаллю Міністерства оборони України «Захиснику України». Це був День народження Юрія, й присутні в залі вітали його, стоячи. Юрій не очікував такої уваги до себе й був дуже щасливим.

Принагідно зазначимо, що в класі, де навчався Юрій, було семеро хлопців. Шестеро з них стали на захист України чи були в зоні АТО. Без сумніву, величезна заслуга в цьому класного керівника Володимира Олексійовича Дзябенка та всього педагогічного колективу Балакліївської школи.

– Незадовго до початку війни Юрій переніс тяжку недугу, мав серйозні проблеми зі здоров’ям, – розповідає заступниця Білоцерківського сільського голови Любов Петрівна Луць. – Друзі, працівники військкомату вмовляли Юру трохи почекати. Я особисто пропонувала спочатку підлікуватися в санаторії. Однак він був непохитним і попросився на фронт: бити ворога. Потрапив у справжнє пекло – на Донбас. Там і загинув 2 червня. Мама Ніна Іванівна і сестра Любов Григорівна попросили мене поїхати разом із ними в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню ім. І. І. Мечникова на впізнання. Це було дуже важко морально… Юрине тіло було спотворене, та його бойові товариші стверджували, що загинув саме він, бо перебував якраз у тому місці, куди влучив снаряд. До того ж, у кишені лежали його документи… Але Ніна Іванівна відмовилася впізнати сина й попросила про експертизу ДНК. Певно, таким чином хотіла зберегти бодай останню надію, що син живий. Та дива не сталося, й результати експертизи підтвердили: загинув саме Юрій Тимошенко.

– Спокійний, врівноважений, щирий, відповідальний, відважний, товариський, веселий, – характеризує Ю. Г. Тимошенка депутатка сільради Любов Андріївна Лобанова. – Він був оптимістом із гарним почуттям гумору, з ним завжди було легко і просто. Небогатирського зросту, худорлявий, Юра надихав своєю невичерпною енергією. Біля нього хотілося жити і робити щось хороше. У нього було безліч проектів. Він був простим, без хитринки – сама простота і щирість. Був відданий своїй справі, усім бажав тільки добра. Юру всі любили і поважали за чемність, чесність і вихованість, за працелюбність, за уміння вживатися в будь-якому колективі, за гнучкість характеру. Він не міг образити ні старших, ні менших, не міг нікому нагрубити. Юра не мав поганих звичок, вів здоровий спосіб життя. Таким і залишиться у нашій пам’яті: справедливий, світлий, відважний, непереможний у своїй вірі в добро і порядність, у світле майбутнє України, заради якого й загинув. Немає таких слів, які б змогли зменшити біль материнського серця, зцілити її душевну рану від втрати її дитини…

– Важко прощатися з такими людьми, як Юрій Тимошенко, сказав, виступаючи на траурному мітингу, представник військкомату майор Олег Іванович Сисенко. – Він був справжнім героєм, адже свідомо й не роздумуючи став на захист Батьківщини, й віддав за неї свої життя. Герої не помирають, вони живуть стільки, скільки про них пам’ятають…


Джерело - сайт Білоцерківської сільської ради 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора