Олександр Кузнєцов
Минув четвертий місяць війни, ми вже звикли до нового ритму життя – не панікуємо при звуках сирен, призвичаюємося до тимчасових труднощів… Але є найстрашніше, до чого неможливо звикнути і змиритися – смерть. У пеклі війни гинуть мирні громадяни, боронячи рідну землю гинуть солдати.
Це вирва у серці... велика чорна безпросвітна вирва… Кожен загиблий воїн – це болючий шрам в наших душах. Ми не маємо права забути тих, хто воював за нас і віддав своє життя за наше мирне небо. Це наш обов’язок, берегти та шанувати світлий спомин про тих, хто загинув заради свободи майбутніх поколінь та цілісності нашої держави. Серед цих воїнів і солдат Кузнецов Олександр Васильович, 26.12.1998 року народження, наш земляк, який віддав своє життя за вільне майбутнє, мирне українське небо, соборну та незалежну Батьківщину.
Олександр Васильович проходив строкову військову службу у 2019-2020 роках, з перших днів війни став на захист Вітчизни – 5 березня 2022 року пішов захищати Україну як доброволець.
23 березня в населенному пункті Мар'їнка Донецької області ворог з метою прориву оборони та подальшого просування здійснив наступ на передові позиції механізованого батальйону, в якому проходив службу Олександр Васильович. Відбулося безпосереднє зіткнення з противником. Солдат Олександр Кузнецов зайняв вигідну позицію для ведення вогню по живій силі противника з метою його знищення та недопущення прориву. Під час ведення бою отримав поранення, несумісні з життям.
Йому було лише 23 роки… Недолюбив... Недожив... Клята війна забирає найкращих та дорогих людей… Мама втратила рідну кровинку, Україна – ще одного Героя. Схиляємо голови в глибокій скорботі та висловлюємо щирі співчуття матері, сестрі, рідним та близьким Героя. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати дорогої та рідної людини.
Світла пам'ять про справжнього патріота, який віддав своє життя за Україну, її кращу долю, навіки залишиться в наших серцях.
Олександр Васильович не дожив до Перемоги, але наблизив її ціною свого молодого життя.
