До дня залізничника
На станції «Сенча», якій 135 років
«На тихій станції зійду»… – чомусь згадалися слова із популярної в радянські часи естрадної пісні на під’їзді до залізничної станції «Сенча»… Настільки навкруги було тихо, без звичайного лягання залізничних вагонів, незамовкаючого голосу диспетчера з гучномовця, пасажирської суєтні.
Можливо, так виглядає станція у певні години, можливо інтенсивність більш характерна для вузлових станцій, а можливо у пам’яті виринули картинки з минулого, коли залізниця була найголовнішим перевізником як пасажирів, так і вантажів.
– Свого часу на станції «Сенча» функціонувало два пости, де на кожному працювало по 5 чоловік, – згадує про минувшину начальник станції Сергій Васюк. – Була бригада колійних працівників. Трудилося до півсотні людей. А зараз одинадцять разом зі мною.
Тим не менше, колектив станції, що міститься у Вирішальному, виконує необхідний обсяг робіт, для нього передбачений. До 2013 року через «Сенчу» курсували поїзди далекого слідування – Дніпро – СанктПетербург, Кременчук – Москва, Сімферополь – Полоцьк. Зрозуміло, коли Росія вторглася в Україну, ці поїзди перестали курсувати.
До 18 березня 2020 року ходив поїзд Кременчук – Бахмач. Поки що його рух не відновили.
Тож тепер через «Сенчу» курсують лише приміські поїзди: Ромодан – Бахмач, Ромодан – Ромни та Кременчуг – Гадяч.
Значно більше припадає на перевезення вантажів. Завантажують тут різне – і зернові, і нафтопродукти, і мінеріальні добрива…
Невеликий колектив станції, як і належить, добросовісно виконує свою роботу – кожен на своєму місці. За плечима у багатьох не один рік стажу на залізниці. Наприклад, чергова по станції Олена Трикоз за свою 38річну трудову діяльність 15 років працює на залізниці.
З досвідом – касирвантажник транспортного відділу Анатолій П’явка, станційний працівник Тетяна Трикоз, старший касир Лариса Мельник.
А начальник станції Сергій Васюк продовжує родинну естафету залізничників. Він п’ять років, як очолює колектив, а ось його батько, Анатолій Іванович, на станції «Сенча» пропрацював більше сорока років, із яких 36 був її начальником.
Власне, все його життя пов’язане із цією станцією, бо й живе він поруч із вокзалом.
Залізнична станція «Сенча» має давню історію. Цього року їй виповнилося 135 років! Відкрилася вона в далекому 1886 році.
Характерною ознакою «Сенчі» є скульптура лося, що вже багато років стоїть біля приміщення вокзалу. Встановили лося навесні 1977 року.
У Дібрівці, що на цій же колії, є пам’ятник коню. Це зрозуміло, бо там є конезавод. А тут лось?
Зі слів старожилів, колись у цій місцевості лосів не бракувало.
Абстрагуючись від історії, загалом зазначу, що станція «Сенча» є одним із гвинтиків гігантської мережі, що іменується «Залізниця». І хай вона й надалі повноцінно виконує своє призначення, а її трудівники по праву величатимуться залізничниками.
Олександр Москаленко,
газета «ЗОРЯ»
Фото автора
