Чужої біди не буває. На допомогу Греції прийшли рятувальники з України
Наприкінці липня цього року Грецію охопили лісові пожежі, спровоковані надзвичайно сильною і тривалою спекою та непередбачуваною зміною напрямків вітру. Найбільші пожежі спостерігалися на півночі від Афін, в Аттиці, Олімпії, Мессенії. 3-го серпня спалахнули пожежі на другому за величиною острові Греції — Евбеї. Вони знищили більшу частину території на півночі острова і стали одними з найсильніших лісових пожеж в цій країні. На величезній площі були винищені ліси, сади, чагарники, сухостій. Щонайменше 1300 будинків було пошкоджено, із них 300 повністю зруйновано. Тисячі туристів, жителів краю були змушені евакуюватися в більш безпечні місця.
Саме в той важкий для потерпілих районів час Президент України Володимир Зеленський доручив Кабінету Міністрів відправити 100 пожежників на допомогу в боротьбі з лісовими пожежами в Греції. Їх зібрали по 10 чоловік з 10 областей. Серед представників Полтавщини було і два наших рятувальника з першого державного пожежно-рятувального посту п’ятого державного пожежно-рятувального загону (1ДПРП 5ДПРЗ) ГУ ДСНС України в Полтавській області. Це командир відділення Станіслав Усатов та пожежний рятувальник Юрій Тіцький. Вони на той час мали великий досвід служби (відповідно 14 та 17 років). Брали участь в гасінні пожеж не тільки в районі, а і за його межами — ліквідація пожеж на торфовищах в Хорольському та Семенівському районах, лісових пожеж в Чорнобильській зоні відчуження, на Донбасі поблизу Станиці Луганської.
Юрій Тіцький та Станіслав Усатов потрапили в зведений рятувальний загін ДСНС України неочікуване. З Києва прийшла вказівка негайно подати списки рятувальників, які мають ковідні сертифікати про вакцинацію та закордонні паспорти. З Великої Багачки таким вимогам відповідали саме вони. Відразу ж надійшов наказ про їх відправку в Грецію на допомогу в гасінні пожеж.
— Забезпечивши бойовим одягом, обмундируванням, нас доправили в аеропорт "Жуляни", — говорить Юрій Тіцький. — Звідти 6 серпня на "Боїнгу" авіакомпанії Bees полетіли до Афін. Вже на підльоті до столиці Греції побачили в ілюмінатори численні пожежі на околицях та в передмістях. Тільки вийшли з літака, відчули сильне задимлення. Попіл з неба летів, наче сніг. За нами прибуло 4 автобуси, на яких ми вирушили до місць дислокації. Нам повідомили, що маємо долучитися до гасіння пожеж на острові Евбея. До нього від Афін ніби й не далеко — всього 80 кілометрів, але долали ми їх кілька годин. При виїзді з міста під час руху по шосе з обох сторін відкрилася неприглядна картина — навколишні гори стояли оповиті вогнем. Багато доріг було перекрито, тож довго оминали пости, щоб дістатися до морського узбережжя. Прибули на пристань під ранок, а далі поромом безпосередньо на згаданий острів.
Острів Евбея (Еввія, Евія) знаходиться в Егейському морі. Він другий за величиною в Греції після Криту. Іноді його називають "грецьким страусом" через схожість контурів на цього птаха. Довжина острова
— Оскільки жоден готель чи хостел за тих екстремальних умов не здатен був прийняти одночасно всіх рятувальників з України, то нас розподілили на групи за кількістю наявних місць в кожному окремому закладі, — додає Станіслав Усатов. — Навіть ми з Юрієм виявилися в різних готелях. Все спорядження залишалося в автобусах, в яких ми в подальшому виїжджали на завдання. Щоб зрозуміти масштаби шкоди, завданої пожежами острову, скажу таке. Щодня ми виїжджали на інший об’єкт. До нього добиралися годину-півтори. Дорогою бачили тільки пейзажі від згарищ. Розгортали свої рятувальні роботи там, де вже пройшли пожежі, але залишилися осередки горіння, подібні до торфовищ. Існувала небезпека, що при зміні напрямку вітру вогонь від них розбурхається і добереться до вцілілої місцевості. В своєму розпорядженні ми мали тільки ранці, розраховані на 25 літрів води, та шансовий інструмент (лопати чи мотики). Води вистачало на 10-15 хвилин роботи, а потім її доводилося знову поповнювати новими порціями. Що не вдавалося залити водою, засипали землею, вірніше якимось камінням та глинистим ґрунтом. Ситуацію ускладнювало те, що працювали в гірській місцевості. Доводилося повсякчас долати крутосхили, а потім "сповзати" вниз до гірських доріг, щоб набрати води в ранці. Особливістю гірських пожеж в Греції було те, що там росте багато маслянистих дерев, які спалахують, як свічки. Вогонь від трав’янистої рослинності миттєво перетворюється у верховий і швидко поширюється. Загасити його надзвичайно складно. Була небезпека для життя від можливого падіння дерев’яних високовольтних стовпів чи могутніх дерев, які сильно підгоріли. І вони зрідка таки падали, а ось відразу розібратися в яку сторону їх завалить в горах дуже складно. Та й маєш виконувати свої безпосередні обов’язки, а не стояти і спостерігати за кожним підгорілим деревом. Нам розповідали, що в тих горах згоріло і унікальне реліктове оливкове дерево, якому було більше 2000 років і воно продовжувало плодоносити. Воно знаходилося під охороною ЮНЕСКО. Та це, на жаль, не допомогло.
— Виїжджали ми від місць проживання на узбережжі десь о 9 ранку, а поверталися на нічліг близько половини на десяту вечора, — стверджує Юрій Миколайович. — Під кінець дня отримували сухий пайок на вечерю та на сніданок і обід наступного дня. Якісних джерел питної води на острові немає, тож люди п’ють тільки воду з пляшок. Приємно, що, незважаючи на 30-35-градусну спеку та ще вищу температуру в місцях гасіння пожеж, її поставляли охолодженою. Від постійних пожеж повітря острова було насичене попелом. Його кількість можна було побачити за чималим шаром на автобусах та іншій техніці, що скупчувався там за ніч. Хотілося б згадати кілька слів про волонтерів, які активно сприяли нам у гасінні пожеж. Ми намагалися не допустити поширення вогню до садів інжиру та оливкових плантацій, до вцілілих садиб жителів. За це населення було нам вдячне. Воду волонтери підвозили в чому могли — в цистернах тракторами, в бочках на автомобілях. Під час обіду пригощали нас гарячими стравами, фруктами. Спілкувалися ми,здебільшого, англійською мовою, вірніше за рахунок окремих слів та фраз, які вдалося їм і нам засвоїти в рамках шкільної програми. А ось з місцевими пожежниками часто обходилися зрозумілими всім нам жестами, хоча в нашому розпорядженні були і перекладачі. Неподалік від нас, окрім грецьких, іноді працювали рятувальники з Румунії, Чехії, Польщі, які прибули на острів зі своєю технікою. З поляками якось співпрацювали цілий день. Вони ж і водою тоді нас забезпечували. Варто зауважити, що в них пожежні рукави на машинах менші в діаметрі і їх легше розгортати на значні відстані. Переконалися в цьому самі, коли допомагали їм налаштовуватися на гасіння існуючих загорань. В осередку задимлення ми працювали по 8-10 годин щодня. За 11 днів перебування в Греції мали тільки один вихідний. Попіл від тривалого впливу шкодив зору, з’являлися подразнення в очах. Волонтери і цьому дали раду — забезпечили нас спеціальними краплями для очей. А взагалі-то, у нас був свій лікар, який надавав необхідну допомогу при незначних опіках та пошкодженнях шкіри, видавав пігулки з причин якогось нездужання. Ніхто при цьому зі строю не випав, всі відпрацювали вправно і самовіддано. Нас ще попереджували про небезпеку в горах від отруйних плазунів та павуків. Та, очевидно, більшість із них просто згоріли у вогні. Принаймні, нам на очі потрапила тільки одна гадюка, та й та намагалася якомога швидше від нас заховатися.
Вони покидали острів Евбея з відчуттям виконаного обов’язку. З тими завданнями, які покладали на них, впоралися. А ще — розширили свій кругозір, набралися досвіду проведення рятувальних робіт в гірській місцевості, побачили як в таких ситуаціях діють рятувальники з інших країн. На згадку кожен отримав кепку і футболку від форми грецьких пожежників.
Пожежі на острові ще продовжувалися, але тільки у важкодоступній гірській місцевості, де могли боротися з вогнем тільки з допомогою авіації.
Заохоченням для Юрія Тіцького та Станіслава Усатова за участь у рятувальній операції українських пожежників у Греції стало двотижневе перебування в медичному реабілітаційному центрі "Одеський". Там з допомогою фахівців вони пройшли курс лікування та відновлення здоров’я. Нині знову в строю.
Сергій МАЙБОРОДА
Фото автора та надані Юрієм ТІЦЬКИМ
