Бути частиною миротворчої місії - особиста гордість
Від рідного дому до країни вічного літа більше 5 тисяч кілометрів. Демократична Республіка Конго – держава в самому серці Африки. За плечима кожного військовослужбовця, який побував там, не одна ротація в українському підрозділі армійської авіації, який є частиною 20-тисячної миротворчої місії ООН в Конго.
Про відчайдушні подвиги наших армійців мало хто знає на Батьківщині, але їхня хоробрість та відвага заслуговує на повагу.
На військовій службі у 831 бригаді тактичної авіації повітряного командування «Центр», що розташована у Миргороді, командир технічної роти капітан Сергій Пилипчук уже близько 10 років. Розповідає, що з самого початку служби мріяв потрапити до складу миротворчої місії.
«Уже в 2019 році пройшов стандартні збори: вакцинація, інструктаж і вся підготовка, яка потрібна для перельоту і подальшої служби за кордоном. Прибувши в ДРК, ми мали там дуже хороші умови служби в ООН. Забезпечення обладнанням було на високому рівні, і ми могли отримати будь-який інструмент у будь-який час. Сам процес роботи налагоджений до дрібниць і автоматизму. Цінується кожен фахівець: від солдата до командира загону», – розповідає Сергій та додає, що сфера діяльності в Місії відрізняється від напрямку служби на Батьківщині.
Як відомо, аби потрапити до українського контингенту під егідою ООН, слід не тільки бути професійним офіцером, а й кмітливим і спритним у підготовці до ротації. Інтелектуальна і фізична складові військового – важливі чинники в залученні миротворців до таких відряджень. Це чудовий професійний досвід на майбутнє для всіх військовослужбовців, яким вони діляться зі своїми товаришами по службі.
«Підрозділ, у якому я проходив службу, виконував операції 24/7. Часом доводилось бачити не приємні і навіть жахливі речі для сприйняття. Місто Гома, у ньому панує страшенна бідність. Боляче було дивитись на зовсім малих дітей, які своїми рученятами порпались у сміттєвих баках, а на кладовищі гралися кістками. Від побаченого просто «мурахи по шкірі». Раніше таке бачив лише то телебаченню та чув з розповідей, а тут це все бачиш на власні очі. Там, якщо людина помирає, то ніхто на це не звертає увагу. Це жахливі речі, але про них варто говорити, аби всі цінували життя і свій дім».
В українських армійців у Конго завжди багато роботи. Деякі загони називають «шибайголовами», які готові братися за ризиковані завдання, від яких інші контингенти зазвичай відмовляються.
«За роки миротворчої місії ООН у Конго місцеві звикли до іноземних військових. Зазвичай реагували спокійно, але часом бували не приємні випадки, – розповідає офіцер. Це ще раз нагадування нам усім, як потрібно берегти мир, красу і неповторність рідної країни і Богом дану щедру українську землю. Бути частиною миротворчої місії – це особиста гордість і чудовий приклад майбутньому поколінню військовослужбовців. Якби довелось повернути час на декілька років тому, я б не змінив своєї думки щодо відрядження в Конго. Адже те, що я там побачив і пережив, не порівняти ні з чим. Впевнений, що наші захисники, за покликом серця завжди готові допомогти тим - хто цього потребує».
За матеріалами фейсбук-сторінки 831 бригади тактичної авіації
